Неділя за
тиждень перед Великоднем називається "Вербною". За християнським вченням
у цей час Спаситель Христос уїжджав до Єрусалиму на ослику, і миряни устеляли
перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки в Україні пальми не ростуть, то їх
замінили вербовими гілками. Це дерево здавен вельми шановане серед нашого
народу, тому що воно перше сповідає про прихід весни і має цілющі властивості.
У Вербну неділю
святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку
на Богослуження сходяться всі - старі й малі, - бо "гріх не піти до
церкви, як святять вербу". Коли закінчується відправа, і священик окропить
гілля свяченою водою, то діти - одне поперед одного - стараються якнайшвидше
дістати вербу і тут же проковтнути ії по кілька "котиків" - "щоб
горло не боліло".
Колись
господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а
відразу ж садили на городі по кілька гілок або - якщо було близько - то в полі,
"щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток", а решту, що
залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо,
ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого
свяченою вербою, примовляючи:
Не я б'ю - верба
б'є,
За тиждень
Великдень,
Недалечке
червоне яєчко!
Молоді хлопці та
дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли,
а б'ючись, примовляли:
Будь великий, як
верба,
А здоровий, як
вода,
А багатий, як
земля!
Свячена верба
користується великою пошаною серед нашого народу. "Гріх ногами топтати
свячену вербу", а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося
після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.
Свяченій вербі
приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то
конче свяченою вербою - "щоб нечисть не чіплялася до тварин". Більше
того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду - "щоб град
зупинився".
(Олекса Воропай
"Звичаї нашого народу")
Немає коментарів:
Дописати коментар