Наші казки

Самі собі принцеси

У казках усього світу є конфлікт між мачухою і сиріткою, проте українські казки, що базуються на цьому сюжеті, докорінно відрізняються від інших.

Згадайте: у західноєвропейських казках конфлікт завжди розгортається між красунею-мачухою і красунею-сиріткою. Про це розповідають і «Попелюшка», і «Білосніжка». Врода – головна риса героїнь.

На Заході бути «на світі всіх милішою та гарнішою» - це питання виживання, адже жінки не мали права наслідування чи права власності, а отже без прекрасного принца героїня, що прагнула жити довго та щасливо, ніяк не могла обійтись.

В Україні інакше: у нас була материзна, тобто спадщина передавалася за материнською лінією, ніхто з чоловіків не міг на неї претендувати. Ця традиція брала початок із прадавніх часів і тривала до козацької доби.

Що ж цінували в українській жінці значно більше за вроду? Відповідь знову дадуть казки. Головною чеснотою дівчини вважалася працьовитість.

 

Вміння обробляти землю, вести побут, створювати затишок – от що було запорукою вдалого шлюбу, в тому числі й для казкових героїнь. Саме завдяки цьому українська Попелюшка – Дідова дочка – завжди вигравала у злої мачухи та її ледачої дочки.

Ілля Муромець – наш

Найдавнішим жанром героїчного епосу українського народу були билини. На користь їхнього українського походження говорить, по-перше, час виникнення – в період становлення Київської Русі. По-друге, місця, де в билинах відбуваються події, - це Київ, Чернігів.

Так, в билині богатир Ілля Муромець доїжджає з дому до Києва «від заутрені до обідні». І не дивно, адже його дім зовсім поруч – це містечко Муромськ, що на Чернігівщині (за іншими переказами – однойменний острівець неподалік від Києва).

А інший богатир, Кирило Кожум’яка, від початку мешкав у Києві.

Як же сталося, що цих супергероїв ми переважно знаємо в контексті російських казок? Річ у тім, що в українців, попри розвинену усну народну творчість, не було традиції записувати тексти казок та легенд. Історії передавалися з уст в уста. Таким чином дійшли вони згодом і до північних сусідів, які охоче їх привласнили і перекроїли на власний лад.

І Кощій Безсмертний – також

В українській казці про Івана Вітра головним антигероєм є страшний змій Козьолок, подолати якого у двобої нікому не вдавалося. Зазнавши поразки, Іван Вітер вирішує діяти хитрістю. За допомогою жінки змія вивідує, де ж зберігається сила Козьолка. І виявляється, що вона у чистому полі, де під великим каменем сховано скриню. У скрині – заєць, у зайці – качка, у качці – яйце, розбивши яке Іван і долає змія. Знайомий сценарій?

За думкою дослідників, сюжет казки про Івана Вітра виник ще за часів архаїки, а отже, Козьолок значно старший за російського Кощія Безсмертного.

Сім героїв, які є лише в українських казках

Дівка-семилітка – дитина, яка, маючи всього 7 років, рятує батька від розорення, одну за одною розгадуючи за нього надзвичайно складні загадки пана.

Пан Коцький – старий кіт, якого господар вивів у ліс помирати, але замість того хитрий кіт непогано влаштувався, обдуривши лісових звірів, та ще й узявши лисичку за дружину.

Залізоноса Баба, матір чорта, страшна відьма із залізним носом – настільки великим, що аж до підлоги дістає.

Кобиляча Голова – вона має здатність літати і може нагородити за працьовитість величезним скарбом або ж з’їсти за лінощі.

Івасик – Телесик – хлопчик, що втік від змії на крилах лебедя.

Котигорошко, який розібрався зі змієм по-своєму: одним ударом величезної булави.

Видимо-Невидимо – невидимий чарівний помічник, який допомагає бідному чоловіку провчити жорстокого пана.

Казки – мандрівники

Деякі українські казки переїхали до інших країн.

Так, наприклад, Котигорошко «перебрався» до сусідньої Білорусі, а казка «Про Вужа-Царевича та вірну жону» відома в Литві як «Егле – королева вужів». Українська казка «Про Івана Багатого» - це те саме, що й французька казка «Кіт у чоботях». «Кривенька качечка» відома в Японії під назвою «Журавка», «Про багатого і бідного брата» - у В’єтнамі як  «Карамблола», а казка «Чому море солоне» з такою самою назвою і сюжетом існує на Філіппінах.

Вітчизняний «майстер Йода»

Українські казки дивовижним чином переплітаються не лише з казками народів світу, але й з поп-культурою.

Ось, наприклад, Ох – персонаж з однойменної казки: маленький, зелений, дуже розумний, наділений чарівною силою. Український Ох дуже схожий на майстра Йоду. До того ж він учитель, який бере собі в науку хлопця, з котрого за допомогою дуже жорстких методів робить такого самого могутнього чарівника, як і він сам.

Невідомо, чи, вигадуючи свого майстра Йоду, Джордж Лукас знав про українського Оха, але вийшло дуже схоже.

«Поганці» не на всі 100%

Що окремо вирізняє українські казки, так це відсутність стовідсотково негативних персонажів.

Так, наприклад, найпопулярніший злотворець Змій у казках виявляє лицарське благородство: влаштовує частування герою, що прийшов його побороти, завжди питає «будемо битися чи миритися?», передає супротивнику право першого удару.

У давніх українських казках зло могло бути з одного боку грізним, а з другого – помічним. Наприклад, русалки можуть залоскотати, якщо не відповісти на їхні загадки, тобто карають за відсутність розуму. Водяник може затягнути на дно того,хто купається під колесом млина, чого робити не можна. Польовик насилає вісний сон на тих, хто працює в полі ополудні, коли сонце найбільше пече. Тобто казкові умовно злі герої слугують для регламентації поведінки.

Яскраво виражені негативні ознаки з’являються в подібних персонажів лише з плином часу.

Українські «аватари»

Слово «аватар» (або «аватара») означає втілення божества в різних подобах. Аватари відображають різні риси та прояви одного божества. В українських казках теж є дуже схожі істоти. Їх важко злічити: Вернидуб, Вернигора, Пийвода, Холод, Той, що їсть і ніколи не наїсться, Музика.

Усіх їх об’єднує одна спільна риса: вони здатні виконувати лише одну функцію, яка потрібна головному герою, щоб подолати якісь перешкоди.Функції ці можуть бути які завгодно: від здатності поглинути будь-яку кількість рідини до вміння грати на музичних інструментах так, що ніхто не може припинити танцювати. Але ці персонажі реалізують свої надздібності не заради себе, а заради головного супергероя: тобто фактично вони є його «руками й ногами» - аватарами.

Нестрашні страшні казки

У прадавні часи казки слугували іншим задачам, ніж зараз: вони не стільки розважали, скільки пояснювали світ в усіх його проявах – включаючи найтемніші та найсуворіші.

Саме тому в казках за буденними речами приховано багато символів.

Так, наприклад, звичайний ліс, в який іде головний герой безлічі казок, – це насправді символ потойбічного світу: адже саме у потойбіччі міфічні герої мають пройти свої  випробування.

Рушник, котрий повсякчас з’являється в різних казках, – це символ дороги, а ще смерті: адже саме на рушниках опускали труну в могилу.

Навіть у звичайній хаті є потойбічні “портали” – це вікна та комин: саме через них – і тільки через них, – може потрапити в помешкання нечиста сила, адже двері для неї зачинені.

Змій і Мачуха: що спільного?

Світ казки – це світ нескінченних перетворень і трансформацій, які відображають зміни у суспільстві та людському мисленні.

Особливо це помітно в українських казках на прикладі трансформацій головного злотворця.

Найпершим з них, що з’явився ще в архаїчні часи, був Змій.

Але з плином часу він, хоч так само називався Змієм, виглядав вже як людина – це відбивало процес поступового відходу суспільства від магічного мислення.

Із приходом християнства Змія з позицій “поганця №1” поступово витіснив Чорт. А вже ближче до наших часів, коли магічне мислення почало поступатися раціональному і героїко-чарівні казки стали менш популярними за суспільно-побутові, найчастіше згадуваним злотворцем стала зла Мачуха – персонаж, в якому вже не було нічого чарівного, але який, фактично, виконував ту саму функцію, що й давній Змій.

Джерело: life.pravda